Шлюбний договір. Що дає укладення шлюбного договору?
Шлюбний договір регулює
майнові відносини між подружжям, визначає їхні майнові права
та обов'язки. Укладенням шлюбного договору подружжя може визначити свої права та обов’язки
як батьків – утримання, виховання та інше.
Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між ними та дітьми. У шлюбному договорі йдеться виключно про майно, про права на майно (наприклад право на вселення у житло та право проживання, обов’язок звільнити житло після припинення шлюбу тощо) та про грошові зобов’язання (наприклад утримання іншого з подружжя, аліменти тощо).
Питання шлюбного договору врегульовані, насамперед, главою 10 Сімейного кодексу України.
Шлюбний договір може
укладатися не тільки до реєстрації шлюбу, а також у будь-який момент
після вступу у шлюб. Отже, укласти шлюбний договір ніколи не пізно.
Шлюбний договір посвідчується нотаріально. Якщо шлюбний договір укладається до реєстрації шлюбу, то такий договір набуває чинності з моменту реєстрації шлюбу. Договір, укладений подружжям, тобто після реєстрації шлюбу, набуває чинності з моменту нотаріального посвідчення.
За загальним правилом
майно, набуте подружжям у період шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної
власності. При цьому, якщо в період шлюбу майно, яке належало одному з подружжя
до шлюбу, істотно змінилося у своїй вартості внаслідок спільних зусиль
подружжя, то суд може визнати право іншого з подружжя на частину у цьому майні.
Законодавче регулювання майнових відносин подружжя створює стан невизначеності щодо майна. Бо від стану «спільне майно» до його фактичного поділу може пролягати шлях довгий та непростий.
Шлюбний договір дозволяє додати впорядкованості у майнові відносини та визначити яке майно перебуватиме у приватній власності кожного з подружжя, яке буде у спільній частковій власності (коли розмір частки кожного власника відомий та визначений), а яке - залишиться у сумісній спільній власності.
Шлюбним договором можна передбачити яке саме майно кожним із подружжя передається для потреб сім’ї, а яке залишається в особистій (приватній) власності кожного з подружжя.
Виокремлення майна, на яке не поширюється статус сумісної власності подружжя, саме по собі істотно спростить процес поділу майна. Проте йдеться не лише про випадки поділу майна.
Можливість чітко визначити, яке саме майно перебуває у приватній власності кожного з подружжя, також має значення у випадку здійснення одним з подружжя підприємницької діяльності. Коли статус майна зрозумілий – приватна власність, користування та розпорядження майном можуть здійснюватися оперативно, що спрощує підприємницьку діяльність.
Договір дає можливість забезпечити права інших родичів на проживання у житлі подружжя. В договорі можна передбачити обов’язок надати для проживання певні приміщення родичам одного з подружжя чи його дітям від іншого шлюбу.
Водночас шлюбний договір дозволяє убезпечити від проблем із виселенням після розірвання шлюбу. Так у договорі можна передбачити обов’язок родичів чи подружжя, які вселилися у житло у зв’язку із реєстрацією шлюбу, звільнити приміщення у випадку розірвання шлюбу.
Шлюбний договір
дозволяє врегулювати питання сплати аліментів та надання утримання. Договором
можна врегулювати на власний розсуд надання утримання ширшому колу осіб: іншому
з подружжя, їх родичам, дітям від іншого шлюбу тощо. Встановити розмір, строки
виплати утримання та підстави припинення виплати.
Шлюбним договором можна передбачити обов’язок подружжя ощадливо ставитися до сімейного бюджету. Зокрема, обов’язок інформувати іншого з подружжя про випадки витрат на суму, яка перевищує встановлену договором межу.
Шлюбний договір дозволяє не тільки визначити статус майна членів сім’ї, віднісши його до сумісної, спільної часткової або приватної власності одного з подружжя. Договором можна визначити порядок поділу майна на випадок розірвання шлюбу.
Подружжя вправі у будь-який момент внести зміни до шлюбного договору. Зміни договору мають бути посвідчені нотаріально. Також подружжя може відмовитися від шлюбного договору шляхом подання нотаріусу відповідної заяви.
Шлюбний договір може укладатися особами, які досягли 18 років. Якщо шлюбний договір до реєстрації шлюбу укладають особи, які не досягли повноліття, то такий договір укладається з письмового дозволу їх батьків. Особи, які хоч і не досягли повноліття, але вже перебувають у шлюбі, мають право на власний розсуд укласти шлюбний договір і згода батьків їм не потрібна.
Отже, шлюбний договір надає такі переваги та можливості:
- закріпити перелік майна, яке було у власності кожного з подружжя на момент реєстрації шлюбу;
- визначити статус майна, яке було подароване подружжю у зв’язку з укладенням шлюбу - стане таке майно спільною власністю чи належатиме одному з подружжя;
- визначитися щодо статусу майна, яке буде набуте під час шлюбу – сумісна власність чи приватна (особиста) кожного з подружжя;
- визначити порядок користування майном, в тому числі забезпечити права ширшого кола осіб (батьків кожного з подружжя, дітей від іншого шлюбу тощо);
- визначити порядок поділу майна;
- врегулювати питання надання утримання, в тому числі на випадок припинення шлюбу.
Проблема вибору права шлюбного договору висвітлена у статті.
Коментарі