Приватна прокуратура: потрібна та можлива.

Раніше, до 2012 року, існував слідчий. Слідчий розслідував кримінальні справи. На власний розсуд ухвалював усі рішення, від яких залежав результат розслідування.

Прокурорський нагляд слідчого не гальмував, оскільки слідчий лише ставив прокурора до відома щодо основних рішень: порушення справи, затримання особи, обрання запобіжного заходу, завершення розслідування справи.

Водночас, внаслідок неможливості в суді виправити помилки та недоліки слідства, слідчий був єдиною відповідальною особою за результати розгляду справи судом. Оскільки тільки слідчий мав і обов’язок і можливість зібрати достатні та належні докази і правильно кваліфікувати дії обвинуваченого.

Отже. Слідчий мав ініціативу, бо визначав напрямок розслідування та обсяг потрібних доказів, швидкість, оскільки потребував для втілення задуму лише посвідчення, ручки, паперу та друкарської машинки, відповідальність, оскільки повернення справи на додаткове розслідування (совковий відповідник виправдувального присуду) завжди вважалося наслідком поганої роботи слідчого.

Як писав прокурор Нахимівського району міста Севастополя у звіті про результати здійснення нагляду за міліцейським слідством у першому півріччі 1995 року: якість слідства не може вповні визначатися роботою прокурора, оскільки добрими слідчими стають не одразу, а за деякий час, через наполегливість та працю…

Прокурор -криміналіст міста Севастополя та прокурор Нахимівського району міста Севастополя.

1996 рік.

Після зміни процесуального законодавства слідчий загруз та розчинився у нескінченних погодженнях та узгодженнях клопотань із процесуальним керівником та слідчим суддею. Фактично слідчий з особи, яка визначала долю справи та забезпечувала цій справі судову перспективу, перетворився на виконавця окремих слідчих та процесуальних дій, без права вирішувати щось більш менш вагоме для справи.

Натомість з’явився прокурор – процесуальний керівник, який за обсягом повноважень фактично має можливість спрямувати розслідування справи, даючи доручення слідчому та оперативним підрозділам про проведення слідчих та розшукових дій, беручі участь у проведенні слідчих дій, ухвалюючи рішення у справі та звертаючись із клопотаннями до слідчого судді.

Фактично відбулося розшарування самодостатньої процесуальної особи слідчого на прокурора-керівника, який має спланувати розслідування справи, обґрунтувати перед слідчим суддею потрібні у справі рішення та підтримати обвинувачення в суді та слідчого, який фактично здійснює окремі слідчі (розшукові) дії та виконує допоміжну технічну роботу.

Концептуально розподіл обов’язків між прокурором – процесуальним керівником та слідчим, який проводить окремі слідчі дії, дуже вдале рішення. Такий розподіл прокурору дає достатні важелі для спрямовування розслідування справи, а слідчий отримав можливість зосередитися на проведенні окремих слідчих дій та пошуку доказів.

Проте на практиці такий розподіл не дав очікуваного ефекту, оскільки прокурори – процесуальні керівники не квапляться перебирати на себе ініціативу у розслідуванні справи та воліють лишатися «помічниками прокурора», які ходять до суду підтримувати обвинувачення у справах, які «погано розслідує слідчий».

Приватна прокуратура могла би підживати напівмертвий інститут процесуального керівництва. Залучати до роботи приватних прокурорів можна було би подібно до системи безоплатної адвокатури, коли держава потребує прокурора, або за угодою із заявником (потерпілим), який сплачує вартість роботи приватного прокурора.

З одного боку, користаючись повноваженнями процесуального керівника (реєструвати кримінальне провадження, планувати розслідування, брати участь у проведенні слідчих дій або давати доручення з пошуку доказів, ухвалювати рішення у справі, звертатися із клопотаннями до слідчого судді та підтримувати обвинувачення) приватний прокурор мав би можливість забезпечити повне, якісне розслідування справи та належний рівень підтримання обвинувачення в суді, а з іншого, - можливість зловживань мінімальна, оскільки приватний прокурор буде наділений повноваженнями такого роду, які «становлять загрозу» лише за наявності в такого прокурору досвіду та знань, а не через надмірні владні повноваження.

Приватний прокурор в реаліях сьогодення навіть менш безпечний в плані можливих зловживань, оскільки для слідчого судді та оперативних підрозділів він буде тим самим адвокатом, а не посадовою особою, від якої залежить вирішення багатьох питань.

Вигоди від впровадження приватної прокуратури очевидні.

Потерпілі отримають реальну можливість захистити свої права, оскільки звернення за допомогою до адвоката не дуже дієве: поки адвокат своїми клопотаннями змусить прокурорів слідчих зробити бодай крок – втрачається час, а час у кримінальних справах є одним з вирішальних чинників. Крім того, провести самому допит чи іншу слідчу (ну або узяти безпосередню участь у слідчий дії на правах прокурора) з можливістю визначити час та місце проведення слідчої дії значно дієвіше ніж сидіти та чекати можливості поставити питання.

Слідчі та державні прокурори на прикладі справ розслідуваних приватними прокурорами отримають готові методики розслідування окремих категорій справ та проведення слідчих дій, зразки процесуальних документів.

Правоохоронна система набуде реальної можливості проводити добір якісних кадрів без проведення незліченних та малодієвих конкурсів, оскільки до роботи у державній прокуратурі можна буде залучати приватних прокурорів, які на практиці довели свою відповідність посаді.

адвокат Портянко Сергій
місто Кременчук

фототаблиця