Як скласти розписку: обтяжливість простоти
Розписки, зазвичай,
пишуть коли позичають гроші. Підтверджувати надання грошей у позику розпискою
цілком правомірно. Вимоги до форми
договору позики встановлені ст. 1047 Цивільного кодексу України.
Договір позики,
відповідно до ч. 1 ст. 1047 ЦК України, укладається у письмовій формі, якщо
його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір
неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є
юридична особа, - незалежно від суми.
На підтвердження
укладення договору позики та його умов, відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України,
може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує
передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості
речей.
На перший погляд усе
просто. Якщо позичаєш гроші, то письмовий договір можна замінити розпискою
позичальника – не потрібні нотаріуси та юристи. Достатньо аркушу паперу та
ручки.
Що має бути зазначено в
розписці? Розписка, відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, видається
позичальником, а посвідчує передання конкретною особою, тобто позикодавцем,
певної суми грошей або визначеної кількості речей.
Тож очевидно, що
розписка повинна містити три групи даних:
- дані, які дозволяють
встановити особу, яка гроші узяла, тобто прізвище, ім’я та по-батькові, дату
народження, данні про документ, за яким встановлюють особу, номер
ідентифікаційного коду, адресу тощо;
- дані, які дозволяють
встановити особу, яка гроші надала, тобто прізвище, ім’я та по-батькові, дату
народження, данні про документ, за яким встановлюють особу, номер
ідентифікаційного коду, адресу тощо;
- дані, які дозволяють
впевнено визначити суму грошей або кількість речей, які були передані: отже
сума або кількість мають бути зазначені прописом аби уникнути підозр у
домальовуванні нулів та вказаний рід грошей / речей (гривня, долари США, кілограми
картоплі чи цукру тощо).
Наче усе просто та
зрозуміло, достатньо лиш звернутися до потрібної статті Цивільного кодексу. Та
коли доходить до суду, то починають зринати забори та пороги. Ускладнення, які
виникають у судах, ґрунтуються на інших нормах, пов'язаних із регулюванням
правочинів, договорів та їх форми. Наведемо основні норми, на зміст яких варто
зважати під час складання розписки.
Першочерговим питанням,
яке суди мусять з'ясувати у справах про стягнення боргу, підтвердженого
розпискою, який саме договір сторони мали намір укласти та який саме договір
вони уклали.
В тих випадках, коли
розписка повідомляє лише про отримання кимось грошей, без зазначення обов'язку повернути ту саму суму грошей та вказівки, що гроші отримані на умовах договору
позики, відповідач-боржник може пояснювати видачу розписки вчиненням інших
правочинів (отримання оплати за договорами надання послуг, виконання робіт,
продажу майна, виконання доручення, компенсація шкоди тощо).
Велика Палата
Верховного Суду у постанові від 23 жовтня 2019 року по справі 723/304/16-ц
вказала, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є
документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як
його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від
кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи
договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного
договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від
установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Тому в розписці варто
зазначити усі умови які необхідні для відповідного виду договорів, зазначивши
водночас вид договору, який сторони між собою уклали.
Зміст договору,
відповідно до ст. 628 ЦК України, становлять умови (пункти), визначені на
розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до
актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому
містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у
змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів
цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному
договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного
договору.
Визначення договору
позики наведене у ст. 1046 ЦК України. Так, за договором позики одна сторона
(позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові
кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується
повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж
кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Позичальник, відповідно
до ст. 1051 ЦК України, має право оспорити договір позики на тій підставі, що
грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були
одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має
бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на
свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були
одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості,
ніж встановлено договором.
Тож до розписки, крім
відомостей про особу позичальника, позикодавця та суму грошей, отриману
позичальником, варто додати, що позичальник розпискою підтверджує факт
отримання грошей / речей у певній сумі / кількості, оскільки договір позики
вважається укладеним з моменту передачі грошей, а позичальникові надане право
оспорити факт укладення договору позику, пославшись на те, що грошей він не отримав
або отримав у меншій кількості та вказати, що укладається саме договір позики,
а позичальник не тільки отримав гроші, а водночас зобов'язується їх повернути.
Таким чином, мінімально
достатня розписка повинна містити такі відомості:
- дані, які дозволяють
встановити (ідентифікувати) особи позичальника та позикодавця та вказівку хто
саме є позичальником, а хто позикодавцем;
- суму / кількість
грошей / речей отриманих позичальником;
- підтвердження
фактичного (реального) отримання позичальником певної суми / кількості грошей
або речей;
- зобов'язання
позичальника повернути позикодавцеві певну суму грошей або кількість речей;
- вказівку, що гроші
передані / отримані на підставі та умовах договору позики.
Щодо визначення грошового
еквіваленту в іноземній валюті
Зобов'язання,
відповідно до ст. 524 ЦК України, має бути виражене у грошовій одиниці України
- гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній
валюті.
Грошове зобов'язання,
відповідно до ст. 531 ЦК України, має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні
визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у
гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу,
якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим
нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних
документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України
за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених
законом.
Доки діло не дійшло до
суду усе зрозуміло: сума, яка підлягає поверненню визначається за офіційним курсом
відповідної іноземної валюти на день платежу, а позика повертається у гривнях.
Офіційний курс оприлюднюється на сайті Національного банку України з вказівкою
часу, з якого цей курс має застосовуватися.
Так, трапляються
випадки коли заявляється вимога про стягнення заборгованості із зазначенням
суми в гривнях. Суд ухвалює рішення, в якому вказана сума в гривнях. В
подальшому курс змінюється, подекуди в кілька разів, а сума в гривнях лишається
незмінною.
Буває, що суд в
рішення зазначає одночасно суму у гривнях та еквівалент в іноземній валюті,
тоді незрозуміло яка саме сума підлягає стягненню, оскільки курс валюти з часом
змінюється. Якщо в судовому рішенні буде вказано, що підлягає стягненню сума в
іноземній валюті, то виникнуть питання із валютою виконання судового рішення.
Наприклад в постанові
від 16 січня 2019 року у справі №373/2054/16-ц про стягнення заборгованості за
договорами позики в доларах США Велика Палата Верховного Суду послалася на
правову позицію з цього приводу, яку викладено у постанові від 04 липня 2018
року у справі № 14-134цс18.
Проте позиція
висловлена Великою Палатою у постанові від 04 липня 2018 року у справі №14-134цс18
(насправді справі № 761/12665/14-ц,
а 14-134цс18 – це номер провадження), по-перше, неналежно обґрунтована,
по-друге, не дає відповіді на всі питання, які можуть виникати у спорах за
зобов'язаннями з грошовим еквівалентом в іноземній валюті. Зокрема, суд у
вказаній постанові зазначив, що у разі зазначення у судовому рішенні про
стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквіваленту такої суми у
гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині
судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Послідовна та логічна
позиція викладена в окремій думці Суддів Великої Палати Верховного Суду ПрокопенкаО. Б., Ситнік О.М. у вказаній справі. Так, судді вказали, що на їх думку, при
розгляді вказаної касаційної скарги з урахуванням підстав для її розгляду
Великою Палатою Верховного Суду, необхідно було зазначити:
1. Суд встановлює, чи
визначено зобов'язання в іноземній валюті, чи у національній валюті України з
визначенням грошового еквівалента в іноземній валюті.
2. У разі визначення
зобов'язання в іноземній валюті суд не вправі змінювати грошовий еквівалент
зобов'язання і у резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид
іноземної валюти, що підлягає стягненню.
3. Гривневий еквівалент
іноземної валюти, що підлягає стягненню, визначається за офіційним курсом НБУ
на момент виконання грошового зобов'язання, яким є дата зарахування коштів на
рахунок стягувача або видачі йому готівки.
4. Особливості
виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті передбачені у статті
53 Закону № 606-XIV (ЗУ «Про виконавче провадження»).
5. Державний чи
приватний виконавці не наділені повноваженнями самостійно визначати розмір
заборгованості, визначеної у судовому рішенні.
6. Виконавець не
наділений повноваженнями здійснювати перерахунок валютного курсу, визначеного у
резолютивній частині рішення.
7. Якщо резолютивна
частина судового рішення не зрозуміла, як виконавець, так і сторони виконавчого
провадження мають право звернутися до суду із заявою про роз'яснення судового
рішення.
Скоріше за все судова
практика щодо підходів до стягнення грошових зобов'язань, прив'язаних до
еквіваленту в іноземній валюті, та зобов'язань в іноземній валюті змінюватиметься.
Таким чином, розмір
позики можна визначати у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, але потрібно
бути уважним у формулюваннях та розуміти, що стягнення заборгованості за такою
розпискою в суді потребуватиме попереднього вивчення актуальної судової
практики та останніх позицій Верховного Суду.
Щодо строків повернення
позики
Позичальник, відповідно
до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику
(грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у
такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були
передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо
договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений
моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом
тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не
встановлено договором.
Суду потрібно буде
надати докази пред'явлення вимоги. За загальним правилом вимога пред'являється
у письмовому вигляді. Лист – вимогу можна вручити особисто боржникові, який
розпишеться на копії в отриманні, - це найкращій варіант або надіслати поштою з
описом вкладень та / або повідомленням про вручення. За можливості варто
скористатися засобами електронного зв'язку (електронна пошта, месенджери тощо)
із збереженням копій повідомлень.
Якщо вимога про повернення
позики надсилається різними засобами зв'язку необхідно простежити аби зміст повідомлень
був тотожнім, аби потім не виникло сумнівів щодо строків повернення позики.
Здавалося би, що найкраще
наперед визначити строк повернення позики. Проте такий варіант також може мати
свої недоліки.
Наприклад, наразі
Верховний Суд дотримується позиції, що відсотки за користування позиченими
грошами можуть нараховуватися тільки до настання строку повернення позики
/кредиту. Тож, якщо сторони передбачили платність позики, то позикодавець
матиме право нарахувати відсотки тільки до настання строку повернення позики.
Хоча зрозуміло, що від настання строку до фактичного повернення позики може сплисти
чимало часу.
Неможливість
нараховувати відсотки після настання строку повернення позики висловлена,
зокрема у згаданій вище постанові від 23 жовтня 2019 року по справі723/304/16-ц, в якій суд послався на свій правовий висновок щодо нарахування та
стягнення процентів від суми позики після спливу строку кредитування викладено
у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження №
14-10цс18).
Так, у постанові від 28 березня 2018 року суд зазначив, що право кредитодавця нараховувати передбачені
договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором
строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з
частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та
інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка
регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. З огляду на
вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на
підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право
нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості
за кредитом.
Оскільки обмеження
можливості нарахувати відсотки за користування позикою після настання строку
повернення досить спірне, бо суперечить абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України, яка
прямо передбачає сплату відсотків за користування позикою до моменту її
повернення, а не до настання строку повернення, то не виключено, що згодом
Верховний Суд свою позицію в цьому питання змінить.
Щодо платності позики та
відповідальності за прострочення
Позикодавець,
відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, має право на одержання від позичальника
процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором
не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової
ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості
сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Також варто зважати на
згадану вище та поки що актуальну позицію Верховного Суду, за якою, всупереч
закону, в позикодавець має право нараховувати відсотки за користування позикою
до моменту настання строку повернення, а не до фактичного повернення позики.
Верховний Суд поки що
дотримується позиції, що за користування позикою сторони вправі встановити
будь-який розмір відсотків. Так, у постанові від у постанові від 11 грудня 2019
року у справі № №522/18941/15-ц Верховний Суд у складі колегії КЦС, зазначив, що частково
задовольняючи позов та зменшуючи розмір процентів за користування позикою, які
підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з
того, що визначення у договорі позики умови про сплату 120 % річних за
користування нею порушує суть права на користування позикою та вказаний розмір
процентів є неспівмірним з розміром отриманих у борг грошових коштів. Разом з
тим, апеляційний суд не врахував, що положеннями ЦК України не передбачена
можливість зменшення розміру процентів за користування позикою, сплата яких
визначена умовами договору.
Якщо позичальник
своєчасно не повернув суму позики, він, відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України,
зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо
позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він
зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка
нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного
повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому
відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Наразі спірним здається
питання до якого виду належать позики іноземної валюти. Верховний Суд поки що
відносить такі позики до грошових зобов'язань та не заперечує проти застосування
відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України. Так, у постанові від 23 жовтня 2019 року по справі 723/304/16-ц про стягнення позики в іноземній валюті –
доларах США суд вказав, що у цій справі предметом договору позики є іноземна
валюта - долари США, а права та інтереси позивача забезпечені частиною другою
статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання
грошового зобов'язання.
Проте така позиція суду
дещо суперечлива, оскільки в тій же постанові Верховний Суд наголосив, що відсутня
заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта,
крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або
як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а
також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
Тобто Верховний Суд
знає, що іноземна валюта не може бути засобом платежу, оскільки в Україні
єдиним законним засобом платежу є національна валюта – гривня. Але головна
функція та, відповідно, ознака грошей – бути засобом платежу. Для цього гроші й
вигадали.
Наприклад, у постанові
від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц про стягнення заборгованості за
договорами позики в доларах США Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку,
що відсотки за користування грішми нараховуються тільки за зобов'язаннями в
гривні, водночас не заперечуючи проти нарахування 3% річних по зобов'язаннях в
доларах США з підстав встановлених ст. 625 ЦК України.
Тому, укладаючи договір
позики іноземної валюти потрібно мати на увазі, що невдовзі Верховний Суд може
дійти висновку, що іноземна валюта це не гроші, а речі, визначені родовими
ознаками, то у разі прострочення позики іноземної валюти не можна застосовувати
ст. 625 ЦК України, яка встановлює відповідальність за прострочення тільки
грошового зобов'язання.
Що це значить? Це
означає, що у разі неповернення позики іноземної валюти позичальник нестиме
відповідальність в порядку, передбаченому ст. 549 – 552 ЦК України, які
регулюють відносини по сплаті неустойки. Розмір неустойки законом, на відміну
від відсотків, які сплачуються в порядку ст. 625 ЦК України, не встановлений.
Тому позикодавцеві варто під час укладення договору позики передбачити розмір
неустойки на той випадок, якщо Верховний Суд у майбутньому змінить свою позицію
щодо характеру зобов'язань за позикою іноземної валюти.
_________________________________________________________________________
адвокат Портянко Сергій
місто Кременчук
_________________________________________________________________________
Примітка
1 – зазначена редакція закону втратила свою чинність, в новій редакції
відповідно стаття 49 ЗУ «Про виконавче провадження».
адвокат Портянко Сергій
місто Кременчук
Коментарі