Чи правомірна постанова слідчого про витребування документів у підприємства?

 

Сторона обвинувачення, відповідно до ч. 2 ст. 93 КПК України, здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. 

На практиці право слідчого витребувати документи тлумачиться як право звернутися із запитом про надання відповідних документів. Запит не є обов’язковим для особи, але за таким запитом слідчий цілком правомірно може отримати певні докази у тому випадку, якщо особа забажає добровільно надати відповідні документи.

Поширенню практики розсилання слідчими запитів про витребування документів та інформації сприяли слідчі судді, які відсутність подібних запитів у матеріалах клопотання про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей та документів, вважали свідченням невжиття слідчим заходів для отримання потрібних доказів та підставою для відмови у задоволенні клопотання.

Закон справді зобов’язує слідчого у клопотанні обґрунтувати неможливість довести певні обставини без отримання тимчасового дозволу на доступ до речей та документів у випадках, коли ставиться питання про доступ до документів, які містять охоронювану законом таємницю.

Проте відсутність відповіді підприємства на запит про надання документів чи інформації жодним чином не свідчить про неможливість доведення певних обставин у інший, ніж тимчасовий доступ, спосіб.

Завжди є причини не надавати документи за запитом слідчого. Запити містять вкрай загальний опис документів, які вимагаються. Тож підприємство аби надати документи має виконати роботу слідчого визначивши конкретний перелік документів, потрібних у кримінальному провадженні. Охочих працювати за слідчого знайдеться небагато. Документи потрібно копіювати, складати, надсилати та таке інше, а щоби проігнорувати запит слідчого не потрібно нічого робити.

Водночас, якби слідчий сумлінно виконував свою роботу, то перш ніж направити запит він мав би у більшості випадків допитати керівництво та працівників підприємства. В ході допитів можна з’ясувати обставини, які допоможуть визначитися із переліком потрібних документів, отримати відомості, які допоможуть краще орієнтуватися у витребуваних документах, сформувати у керівництва підприємства зацікавленість у наданні документів.

Проте слідчі судді формально вимагають до матеріалів клопотання про тимчасовий доступ доказів надсилання запиту, а не ретельної та розумної роботи слідчого.

Нещодавно довелося побачити лист, яким керівник органу досудового розслідування, надіслав на підприємство для виконання постанову слідчого про витребування документів. Цікаво, що резолютивною частиною постанови слідчого виконання постанови доручалося керівництву підприємства.

Очевидна абсурдність та незаконність подібного доручення. Слідчий та керівник органу досудового розслідування, у випадку розслідування ним кримінального провадження, відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 39, п. 3 ч. 2 ст. 40, ч. 6 ст. 218 КПК України, можуть доручати проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій відповідним оперативним підрозділам або органу досудового розслідування.

Суб’єкт господарювання точно не належить ані до органів досудового розслідування, ані до оперативних підрозділів, тож доручити йому проведення слідчої дії – витребування документів на виконання постанови слідчого вочевидь неможливо.

Проте існує ще один нюанс у витребуванні документів шляхом винесення слідчим відповідної постанови. Це той випадок коли більше не означає краще.

Надання документів на запит слідчого передбачає вільне та без примусу волевиявлення особи, у володінні якої перебувають певні документи чи інформація. Особа має вибір між двома варіантами правомірної поведінки: надати документи або відмовитися їх надати та чекати на відповідну ухвалу слідчого судді.

Постанова, якою витребовуються документи, в першу чергу є постановою.

Постанова слідчого, дізнавача, прокурора, прийнята в межах компетенції згідно із законом, відповідно до ч. 7 ст. 110 КПК України, є обов’язковою для виконання фізичними та юридичними особами, прав, свобод чи інтересів яких вона стосується.

Обов’язковість постанови, виключає для особи можливість обирати між різними однаково правомірними варіантами поведінки, а процес витребування з добровільного перетворює на примусовий.

Проте не перетворює. Постанова слідчого обов’язкова за умови винесення у межах компетенції та у відповідности із законом.

Ухвалення рішення про примусове вилучення речей та документів ст. 159 КПК України відносить до компетенції слідчого судді та суду.

Тож, коли слідчий просто звертається із запитом про надання документів, він має шанс отримати потрібні документи. Постанова слідчого про витребування документів через свою незаконність не створює в особи обов’язку надавати документи.

Більше не значить краще.

адвокат Портянко Сергій
місто Кременчук