Щодо шляхів виходу української адвокатури з інституційної кризи: думки з приводу статті Романа Москаля

 

Навряд знайдеться багато охочих заперечити потребу України в адвокатах фахових, порядних та із чітко виявленою громадянською та патріотичною позицією. Сумнівним здається, що починати потрібно зі змін порядку доступу до професії адвоката та етичних вимог до адвокатів, як це пропонує Роман Москаль у статті «Щодо шляхів виходу української адвокатури з інституційної кризи» (надалі – автор, Р. Москаль).
 
Незрозуміло як та чому це спрацює. Сама ідея покращення спільноти через спроби обирати кращих та відкидати гірших сумнівна в плані спроможності: кількість «гірших» може швидко збільшитися і вони влаштують заколот проти «кращих».
 
Здається більш продуктивним та надійним підхід, коли сама система побудована таким чином, що найгірший з людей, виходячи із міркувань своєї вигоди, поводиться як цілком пристойна людина. В такій системі кількість «зайвих та непотрібних» людей зводиться до некритичного мінімуму. Відповідно і ризик заколоту проти «добрих та гарних» нижчий.
 
Щодо функції адвокатури
 
Функцію адвокатури Р. Москаль зводить до ролі посередника між громадянином та державою, а метою – захист. Здається, що таке звуження невиправдане. Громадяни потребують певного розсуду та, відповідно, фахового представництва з посередництвом і у стосунках між собою, не менше ніж у стосунках з державою.
 
Останніми роками робота державних органів, як це не дивно для світогляду накинутого плюсами прозвучить, істотно покращується та стає доступною і зручною для людини, тож потреба в навчених посередниках зменшується. Гадаю, що чим більш вільним ставатиме наше суспільство та держава, то менше буде потреба адвоката у відносинах з державою, а більшатиме потреба адвоката у поземних стосунках між суб’єктами цивільних правовідносин.
 
Тож трохи би переінакшив функції адвокатури. Адвокатура має забезпечити рух правовідносин. Мінімізувати марнування часу на суперечки. Зменшити кількість суперечок, які ґрунтуються на обставинах що не тягнуть правових наслідків, або з вимогами, які не мають підстав.
 
Похідна від вказаної функції, але не точно не менш значуща – виявлення недоліків наявної правової системи. Тож коли адвокат для свого клієнта знаходить вигідний шлях, навіть якщо він оминає встановлені законом межі, це є свідченням належного виконання адвокатом своїх обов’язків. Хай в прокурорів та законодавців голова болить що треба у системі полагодити :)
 
Щодо наявності на початку відновлення Україною незалежності усіх передумов для розвитку та розквіту адвокатури
 
Адвокатура й справді була створена, ухвалений закон, але є питання концепції, яка була покладена в основу адвокатури. Здається що концепції не було, а просто було зліплене дещо з перших ліпших залишків запропонованих совковою адвокатурою.
 
Практично одразу виявилися недоліки некритичного запозичення совкових практик. В совку чи не найбільше переймалися проблемою так званих «нетрудових доходів», тобто грошей, які людина здобувала самотужки, через свою здатність запропонувати на продаж щось корисне та потрібне іншим. Совок прагнув аби люди жили виключно за рахунок мантул, які виділить держава. Тому й власності приватної не було, були якійсь сурогати на кшталт «особистої», «колективної» тощо форм, обмежених та контрольованих державою.
 
Пригадую як у 96 році мені доручили підтримувати обвинувачення у справі про спекуляцію. В нас вже своя Конституція, своя гривня, а тут справа про спекуляцію. Здавалося такий нестандартний для України злочин мав би привернути увагу щонайменше прокурора, який здійснював нагляд. Але ні, справа була розслідувана, прокурор затвердив обвинувальний висновок і направив до суду, а суддя призначив до розгляду замість зателефонувати прокурору, аби той тишком забрав і не ганьбився. А спекуляція полягала в тому, що особа придбала на гуртовій базі, якогось з рибальських колгоспів діжку оселедців, привезла їх на Північну сторону у Севастополі і продавала людям, які вертали катерами з роботи додому. Власне саме слово гурт мало клацнути запобіжником ще на стадії порушення справи, але не спрацювало – бо людина не жебрала і не вкрала, а для совка це вкрай неблагонадійна поведінка.
 
Адвокатам лишили те саме, ту саму відповідальність за «спекуляцію» та боротьбу із «нетрудовими доходами». З виняткової ролі адвокатури у правовій державі та значення адвоката для захисту прав та законних інтересів людини якоюсь хибною логікою виснували те, що адвокат не може працювати заради грошей. Ба більше навіть і без грошей мусить працювати.
 
Спершу почалося із об’єктивної потреби надати захист у кримінальній справі тим, хто не може або не хоче витрачатися на адвоката. Потім, коли адвокати втягнулися у цю кормигу, з неї вже зробили висновок, що адвокатська діяльність не підприємницька, а якась особлива.
 
Хоча цілком очевидно, що робота адвоката саме підприємницькою і є в суті. Адвокат, раптом йому забракне грошей на авто чи комп’ютер, не має можливості отримати їх від держави чи «благодійного фонду підтримки адвокатів надто відданих своїй справі».
 
Надалі це вже втілилось у вперте, хоч і безнадійне, намагання податкової довести, що адвокат не може застосувати спрощену систему оподаткування.
 
На цей час складається враження, що суди найбільше переймаються збереженням совкових традицій та уявляють себе останнім бастіоном у боротьбі з «нетрудовими доходами» адвокатів. Настільки ретельно використовують будь-яку можливість зменшити відшкодування витрат на правову допомогу, аби перетворити адвокатування на якесь донкіхотство.
 
Замість підсумку. Найважливіше для адвокатури, незалежної адвокатури, це наявність законних і незалежних джерел доходу у достатньому розмірі. Наразі, через відсутність простих та розумних правил відшкодування витрат на правову допомогу таких джерел не може існувати в принципі. Оскільки все зводиться до готовності та здатності конкретного клієнта викинути гроші на оплату послуг адвоката.
 
Зараз адвокат не надає правову допомогу чи захист в усіх випадках, коли хтось таких допомоги та захисту потребує, оскільки і адвокат, і його клієнт мають зважати на «економічну доцільність» ведення справи.
 
Через совкові підходи у питання стягнення витрат на правову допомогу винному вигідно посилати потерпілого до суду, оскільки затягування процесу не тягне для винуватця жодних негативних наслідків, а подекуди створює шанс взагалі уникнути відповідальности.
 
Аби гонорар адвоката залежав від витраченого часу, а витрати на адвоката завжди та повністю стягувалися з порушника, то самий факт появи адвоката вже спонукав би винуватця якнайшвидше залагодити справу з потерпілим, бо в багатьох випадках розмір шкоди міг бути меншим за гонорар адвоката.
 
Зараз адвокати змушений віддати перевагу роботі із заможними та, краще, корпоративними клієнтами. Тобто з клієнтами, в яких є гроші.
 
За умови повного стягнення витрат на адвоката з винної сторони, адвокат був би зацікавлений аби гроші були у відповідача. Адвокат завжди був би зацікавлений опинитися захисником прав слабшого проти сильного та заможного. Звісно що це сприяло би зростанню авторитету та впливовості адвокатури самопливом і без особливих зусиль збоку адвокатів.
 
Варіант врегулювання питань визначення гонорару адвоката та порядку стягнення витрат на правову допомогу викладений у петиції, тому окремо не зупинятимуся.
 
З теза автора що рецепт зцілення адвокатури не може бути простим та легко втілюваним, згоден не зовсім. Дієвими можуть бути тільки прості, зрозумілі правила, втілення яких відбувається природнім шляхом без потреби контролю та втручання.
 
Щодо ґанджуватости адвокатів з правоохоронної та судової системи
 
Теза сумнівна. В чому суть юридичної роботи? На мою думку суть юридичної роботи можна окреслити трьома словами: з’ясування, кваліфікація та доказування. З’ясувати повно істотні для справи обставини, запропонувати кваліфікацію правовідносин та довести обставини і кваліфікацію у межах процесу.
 
Найповніше усі три складові фахової роботи юриста втілюються в діяльності обвинувачення незалежно від країни чи правової системи. Це в силу об’єктивних причин: обвинувачення мусить усе переконливо та поза сумнівами довести і обставини злочину, і правильність кваліфікації, а обвинувачений нікому нічого не винен. Захисту, подекуди, достатньо відшукати хиби обвинувачення та недоліки розслідування.
 
Україна успадкувала совкову правову систему, в якій не існувало приватної власності, тому розвитку цивільного права не відбувалося, а все правознавство було у вигляді кримінальних права та процесу. Навіть структура факультетів юридичного інституту на початку незалежності України це підтверджує: слідчо-прокурорський, слідчо-прокурорський для «союзних республік», слідчо-криміналістичний та юстиції.
 
Пригадую, як у 91-ому році керівник з кафедри цивільного права запропонував писати доповідь з обґрунтування необхідності впровадження приватної власності на землю, мовляв тема актуальна, нова і навіть дещо зухвала. За місяць до доповіді, у 92-ому довелося швидко писати роботу з іншої теми, бо ухвалили земельний кодекс із приватною власністю на землю. Проблема втратила актуальність )
 
Також привертає увагу відсутність вказівок на «чисте та бездоганне джерело» поповнення лав адвокатури фаховими кадрами. Якщо виходити тільки лиш з принципу аби не колишні працівники правоохоронних органів та судової системи, то до адвокатури потрапить значна частина юристів, які не працювали у правоохоронних органах не через якійсь особливо видатні морально – ділові якості, а тому що в них дипломи видані сумнівними ВНЗ-ами, з яких до прокуратур та міліції просто не брали.
 
Гадаю, що орієнтуватися на диплом чи попередню роботу наразі немає сенсу, оскільки зрештою рівень юристів більше залежить від загально стану правозастосовної практики.
 
Щодо цінностей та національної самоідентифікації
 
Адвокатура частина суспільства. Звісно було б добре, аби адвокатура була кращою частиною суспільства. На жаль це не так. Чи є можливість щось в цьому змінити шляхом організаційних змін? Досвід реформування поліції та прокуратури не викликає сподівань.
 
Хоча звісно, за можливості, було б не зле законодавчо чітко окреслити вимоги до належного виконання адвокатами своїх обов’язків громадянина. Бо те що маємо зовсім вже у жодні ворота не лізе )

адвокат Портянко Сергій
місто Кременчук